Війна, неон і політика: що американські демократи думають про Україну
В попередній розсилці ми поспілкувалися з прихильником Республіканської партії зі штату Індіана, і нам пощастило майже одразу знайти для наступної бесіди поодиноких фанатів-демократів із цього штату, який в Америці жартома називають республіканською фортецею через його прихильність до консервативних ідей.
Наш сьогоднішній співрозмовник Мет працює комп’ютерним адміністратором у школі, цікавиться іграми, є справжнім фанатом покемонів і хай-тек-індустрії та, на додачу, має доволі широку обізнаність у політиці — як локальній, так і міжнародній.
«Я знав, що ваш президент раніше був коміком, бо бачив щось про це в інтернеті ще раніше».
Мет не може пригадати, чи чув щось про Україну у школі, але вже після школи, завдяки професійній діяльності, він знає про Україну навіть те, про що не всі українці могли чути.
«Я одразу занепокоївся, коли почали з’являтися новини про війну, тому що, наскільки я знав, найбільшим постачальником неону була Україна. Коли йдеться про щось критично важливе для розвитку технологій (наприклад, для виробництва кремнієвих чипів), я звертаю на це більше уваги, бо працюю в технічній сфері й слідкую за технологіями. Але, звісно, це не важливіше за людські життя, які під загрозою».
Дійсно, Україна до війни поставляла на світовий ринок 55% неону. Його виробляли маріупольський «Інгаз» та одеський «Кріоін». Цей бізнес був тісно пов’язаний із Росією, адже вони очищали неон, отриманий із російських сталеплавильних заводів. Обидва українські підприємства зупинилися після вторгнення російської армії.
Саме неон є стратегічним компонентом у виробництві напівпровідників (чипів), на яке щорічно йде близько 540 тонн цього газу. Тож ми розуміємо, чому війна викликала занепокоєння у людей, пов’язаних із комп’ютерним «залізом».
Але нас дивує також той факт, що незалежно від партійних симпатій американці досить одностайні у ставленні до Путіна та його злочинів.
«Сама війна мене не здивувала. Мене нічого не дивує, коли йдеться про Путіна. Чому? Переважно через їхню історію. І ще через велику кількість… е-е… спроб або здійснених політичних убивств».
Коли ми ближче підходимо до запитань про війну, вже не вперше представники Північної Америки ніяковіють через те, що не впевнені у своєму розумінні цієї війни.
«На жаль, саме тут я не можу дати чіткої відповіді. Дуже консервативні люди тут вважають, що ваша війна — це проксі-війна і що вона нібито фейкова. На жаль, я часто чув таке про Україну».
Чому американці, можливо, все ще не сформували належної думки про війну між Україною та Росією? Частково — через тотальну недовіру до медіа.
«Я просто висловлюю свої думки, а не наводжу конкретні факти. Це велика проблема наших медіа».
Дійсно, рівень довіри до медіа в США падає вже котрий рік поспіль. Цікаво, що інтерес до церкви також має негативний тренд.
Лише 28% американців довіряють медіа, а 36% — церкві.
Для порівняння, українці довіряють як джерелу інформації релігійним установам (39%) та традиційним медіа (53%). Більшість довіряє каналам у соціальних мережах, причому рівень довіри до регіональних каналів у соцмережах за рік зріс із 55% до 60%. Близько половини опитаних довіряє новинним сайтам. Найменше ж українці довіряють радіо (13%) і друкованим медіа (4%), згідно з дослідженням ГО «Інтерньюз-Україна».
Загалом і республіканці, і демократи, з якими ми вже встигли поспілкуватися, дещо спантеличені питанням, як саме Америка допомогла Україні грошима і що з цього вийшло. Наш співрозмовник бачить у цьому причину провалу Байдена та демократів під час останніх президентських виборів.
«Я думаю, якби моя країна краще пояснювала, як саме ми допомагали вам і що гроші, які ми виділяли вашій країні, реально робили, це дуже допомогло б під час адміністрації Байдена».
Байден уже в минулому, та чи робить США достатньо, щоб закінчити війну в Україні на думку Мета? І чи влаштовує його готовність США надавати гарантії Україні та Росії?
«Я не думаю, що наша теперішня влада особливо переживає, що ваша країна перестане існувати в тому вигляді, в якому ви її знаєте. Я думаю, що ми повинні допомагати, коли можемо, якщо це не завдає великої шкоди тут, у нас…»
І одразу додає:
«Особисто я не думаю, що це (ред. американська підтримка) завдає шкоди».
Цікаво, що навіть тут демократи і республіканці мають протилежні погляди: там, де демократи не бачать шкоди для Америки, республіканці, навпаки, бачать проблему.
Дивлячись на відповіді про кінець війни, ми розуміємо, що все більше і більше людей ставлять під сумнів закінчення війни якось позитивно для українців.
«Це дуже складне запитання, на жаль. Я хотів би, щоб це закінчилося і щоб між цими двома сторонами був мир, водночас щоб Україна почувалася повністю відповідальною за те, що вона вважає своєю територією»
Я насправді не знаю, як виглядатиме та нова «норма» життя після війни, але думаю, що якою б вона не була, колишньої нормальності вже не існуватиме — незалежно від результату.
Я лише сподіваюся, що все закінчиться якомога мирніше, хоча це здається малоймовірним після того, що відбувається протягом останніх кількох років…
Закінчували ми розмову вже традиційно двома питаннями, які нашому герою хотілося б поставити українцям чи росіянам. Для нас це чи не найважливіша частина розмови, бо такі відповіді дають зрозуміти, що саме цікавить аудиторію за кордоном в українському питанні та відповідей на які питання бракує в інформаційному полі.
«В українців я б спитав: чи вважаєте ви цю війну справедливою? Чи була вона варта того?
Для росіян… незрозуміло, чи ви взагалі підтримуєте те, що відбувається та чому?»
Кожен із нас, схоже, може одностайно відповісти на обидва питання про Україну, головне робити це англійською.
** *
PS: ↱ Якщо вам сподобався цей текст, ви можете підтримати нас донатом (монобанка), який допоможе розвивати наше медіа та вивести його на новий рівень.