Що республіканець в США знає про Україну - «Я не просив фінансувати цю війну»

Ми дізнались, що думає про війну в Україні, Зеленського, та намагається згадати коли вперше почув про Україну типовий американець із консервативного Штату Америки.

Для першого випуску «потойбік», у якому ми намагаємося зрозуміти, як Україну бачать у світі, ми вирішили поспілкуватися з жителем США зі штату Індіана.

Індіана - це «червоний» штат. Вікіпедія навіть називає його «республіканською фортецею» - штатом, який, за винятком 2008 року (коли перевага демократів склала лише 1,03%), послідовно обирав республіканця на президентських виборах.

Наш співрозмовник - Кріс. Він колекціонує бурбон, його кар’єра - це робота менеджером у мережі кав’ярень. Він полюбляє хотдоги й дуже пишається закладом, що спеціалізується саме на них і працює з 1914 року - саме в Індіані. Його син грає в американський футбол, а обраний мером Нью-Йорка соціаліст для нього виглядає як справжня трагедія.

Усе це складається в доволі типовий, стереотипний американський портрет. Саме тому нам стало цікаво дізнатися: що така людина знала про Україну раніше і що думає про неї зараз.

Ми підготували запитання й ставили їх одне за одним, а з відповідей сформували вільну розповідь.

«Про Україну я вперше дізнався у середній школі в дев’яностих. Мій брат мав тренера з Росії, який трохи згодом запросив у гості білоруса Віталія Щербо. Під час знайомства з ним у школі я розглядав карту й побачив на ній також Україну. Це й був мій перший спогад про вашу країну».

Тут варто зазначити, що еміграція спортсменів до США після розпаду СРСР - доволі звична річ.

Але постать Щербо є неоднозначною.

З одного боку, це приклад видатних спортивних досягнень (шестиразовий олімпійський чемпіон), з іншого - сумнівний приклад із погляду людської гідності:

У 2017 році українська гімнастка Тетяна Гуцу (яка також проживає у США) звинуватила Щербо у зґвалтуванні, що, за її словами, сталося у 1981 році, коли їй було 15 років.

«Загалом після цього я майже не чув про Україну — мені це було не надто цікаво. У 2002 році я закінчив школу, і всі мої думки були про навчання та роботу. Нічого не змінилося і в 2004-му, і пізніше. Тут важливо розуміти: інтернет тоді був зовсім іншим. Якщо не відбувалося чогось справді великого, ми просто нічого не бачили й не чули про інші країни — включно з Україною.

2014 рік? Так, я щось бачив, і мені прикро, що таке сталося. Але в ті роки… дай згадаю… моєму сину виповнилося три, я змінював роботу. Тож я більше переймався своєю сім’єю, ніж тим, що відбувалося десь в інших країнах. Я можу детально згадати все, що було 11 вересня — бо це торкнулося мене безпосередньо.

Але пам’ятати, що я щось колись десь тоді чув про Україну - ні.»

І коли наш співрозмовник згадав про 11 вересня, це стало знаком: у розмові можна рухатися глибше й ставити незручні запитання.

Певного рівня щирості та довіри ми вже досягли.

«Загалом війна в Європі не стала для мене несподіванкою»

«Я б сказав, що вона була ймовірною. Чому? Бо ти постійно чуєш про конфлікти - європейські країни весь час із чимось борються.

Я не можу сказати, хто в цій війні хороший, а хто поганий»

Й хоч ми не просили оцінювати сторони, а лише питали, як наш співрозмовник бачить війну, але, здається, для нього справді важливо знати, хто “хороший”, а хто “поганий” у будь-якому конфлікті.

«Одні кажуть, що треба засуджувати Росію за те, що вона почала війну. Інші - що це була Україна. Я не великий фанат Путіна, але не думаю, що Зеленський чимось кращий за нього.

Якщо бути чесним, я знаю про цю війну небагато.

Я знаю, що Росія намагається захопити контроль. Але, як я вже казав, у мене немає симпатії ні до кого з цих двох. Путін - це Путін, але “ваш хлопець” висмоктав із нашої країни багато грошей за останні роки. А що він може показати? Де результат?

Якщо мої долари як платника податків ідуть на підтримку війни - про що, до речі, мене ніхто не питав, - я хочу бачити якийсь результат. А не просто нескінченну відправку грошей».

Ми вдячні Крісу за можливість поговорити, але не маємо права оцінювати його погляди.

Натомість захоплення викликають політтехнологи Трампа - ті, хто завжди точно знає, що саме Трамп має сказати своєму електорату.

Повернімося на секунду до абзацу вище, а тепер ознайомимося з цитатами Трампа під час останньої кампанії:

«Демократи витрачають мільярди доларів на війну в Україні, тоді як наші міста руйнуються, а кордони залишаються відкритими» - посилання

«Кожен долар, відправлений до Києва, - це долар, украдений в американських сімей» - посилання

«Чи було це рішення США помилкою? Я не можу сказати, що підтримка України була помилкою, але я не бачу, щоб ця допомога щось дала. Тож я схиляюся до думки, що моя країна зробила дурний хід і була обманута.

Загалом я не знаю, якою була ціль України. Якщо це була боротьба за життя і можливість дожити до ранку - мабуть, ви цього досягли».

Ми хотіли поговорити довше й намагалися чергувати теми, щоб не фокусувати нашого сьогоднішнього героя виключно на Україні. Але коли спробували перевести розмову на американські медіа й те, як вони розповідають про війну, це стало справжньою «червоною ганчіркою».

Можливо, тому що медіа - ще більший біль для американців, ніж небажання спонсорувати податками «чужі війни».

За даними Gallup, довіра американців до медіа впала до рекордно низького рівня. Лише 28% опитаних заявили про «високу» або «достатню» довіру до газет, телебачення й радіо, вважаючи, що ЗМІ висвітлюють новини «повно, точно й об’єктивно».

Нам усе ж вдалося переконати Кріса відповісти ще на два запитання.

«Якби я мав можливість запитати щось у звичайних українців і росіян, я б запитав, що вони хотіли б, аби ми в Америці знали про їхні країни. І, мабуть, чи це справді війна між братами, чи радше політична історія.»

«Особисто я думаю, що це політика».

Наостанок ми запитали, чи підтримує він участь США в мирних переговорах і гарантіях після війни.

«Я не підтримую намагання США завершити цю війну й гарантувати щось обом сторонам. Чому я маю це підтримувати, коли дві зрілі країни, які повинні поводитися по-дорослому, поводяться як діти?

Якщо лідери не демонструють лідерських навичок - знайдіть тих, хто зможе».

На цьому наша розмова закінчилася, хоч було би цікаво дізнатись у Кріса “чи таким лідером, який не поводиться як дитина, є Дональд Трамп?".